02225, Київ-225
пр. Маяковського 21-В

т/факс: (044) 515-4163

FaceBookLogo.png FaceBook School Page
YouTubeLogo.png YouTube School Page
InstaLogo.png Instagram School Page
 
   
 

Сторінка психолога

Шановні батьки!

Як часто ми вимагаємо від дітей бути слухняними, виконувати завдання, навчатися, не завжди зважаючи при цьому на їх емоційний стан. Однак навіть з власного досвіду нам відомо, як непросто буває слухати і чути, бути зосередженим і раціонально мислити коли в нас вирують сильні й бурхливі емоції.

Як же з ними впоратись? Заперечувати дитячі емоції – не вихід, оскільки вони цілком реальні, ми це усвідомлюємо коли самі їх відчуваємо. Варто навчитись їх приймати і розуміти їхні підказки для нас, а також керувати ними, освоївши навики саморегуляції та навчити цьому дітей, котрі зазвичай моделі своєї поведінки виносять із сім’ї.

Пропоную Вашій увазі уривки з книги «Спілкування з дитиною в малюнках», де у доступній і цікавій формі розказано про емоції, зокрема дитячі емоції, та про механізми взаємодії з ними.

Дитячий мозок. Як заспокоїти емоції?

Коли в дитини вирують емоції – мислення не працює, тому нотації від дорослих у цей момент не є ефективними, а тільки ще більше розбурхують найдавнішу емоційну частину мозку дитини – «мозок ящірки» (лімбічна система головного мозку), яка будь-який напад чи домінацію сприймає як загрозу.

Тож спершу треба заспокоїти дитину, а вже потім, коли у спокійному стані вмикається мисленнєва частина мозку – говорити, вчити, виносити уроки тощо.

Як заспокоїти «ящірку»?

Передусім має значення невербальна комунікація. Тут не так важливо, ЩО говорить дорослий, але важливо ЯК він це робить, яким тоном, у якій позі. Дорослий має продемонструвати, що він не нападає, а прагне підтримати, допомогти вирішити ситуацію. Для цього, звісно, дорослому варто зберігати спокій.

Дорослі й діти мають право на всі емоції. Але важлива форма.

У кожної емоції є своя причина, і варто вирішувати сааме її, а також на власному прикладі показувати дітям, як проявляти емоції в безпечній формі, ділитися ними, а не заперечувати чи забороняти.

Дитина відкрита і спонтанна, за кожним її проявом ховаються життєво важливі потреби, які не завжди легко зрозуміти навіть близькій людині. Це стосується і агресії дитини. Вона злиться, б’ється і лається не тому, що погана. Так вона справляється з фрустрацією – станом, коли щось йде всупереч з її потребами та очікуваннями. Людська психіка влаштована таким чином, що наші емоції виникають спонтанно, поза нашим бажанням. Ми не можемо змусити себе не відчувати злості, смутку, образи. Кожне наше почуття є голосом підсвідомості. Воно тихо шепоче, а іноді голосно кричить про потреби. Тому важливо почути емоції, а не придушити їх, як свої, так і дитячі.

За дитячою агресією стоїть бажання домогтися того, що дає безпеку, любов, увагу. Ми часто помічаємо незрілу поведінку і рідше розуміємо, що ховається за нею.

Незрілі дитячі емоції, спалахи гніву, істерики – це адаптація дитини до обмежень світу. Вона пізнає свою силу і кордони, бореться з усіх сил, щоб домогтися свого, але іноді стикається з неможливістю щось змінити. У цей момент дуже важливо, щоб поруч опинився дорослий, здатний допомогти дитині пережити лють, а потім смуток і марність.

Якщо батьків карали, соромили, відкидали в їх дитинстві за гнівну поведінку, їм буде вкрай складно витримати істерики і агресію своїх дітей. Коли вони були дітьми, то самі не отримали досвіду підтримки і не дуже розуміють, як надати її своїй дитині.

Батьки вчать малюка справлятися зі своєю агресією, зокрема допомагаючи усвідомити її: «Я бачу, що ти злишся. Здається, ти розсердився». І тоді дитина пов’язує свій стан з назвою емоції і знає, як надалі позначити свої почуття.

Добре, коли діти можуть чітко висловити те, що переживають: «Я дуже злюся! Мені так не подобається! Я засмучений!». Даємо можливість дитині проговорити свої емоції; якщо цього не досить, нехай вона покаже тілесно, як злиться: потупає ногами, як ведмідь, поричить, як лев, пошипить, як змія. Для зміцнення таких навичок, радіючи, грайте з дітьми в сім’ю диких тварин, які із задоволенням виявляють свою силу-агресію.

Важливо, щоб дитина не лякалася своєї агресії, не боялася вашої реакції на її злість, а могла висловити емоцію безпечним чином. Агресія – це енергія, і поки їй не дати тілесний або вербальний вихід, раціональна частина мозку не увімкнеться. Дитина не почує наші доводи, поради, розумні слова, поки не заспокоїться її емоційний мозок. А умиротворює дитину наша спокійна присутність поруч, коли ми разом проговорюємо почуття і шкодуємо про те, що сталося. Або перебуваємо поряд, не змінюючи свою заборону щось робити, спокійно наполягаючи «ні, на жаль, це неможливо», і не забороняємо дитині сумувати через це, зрештою вона приймає факт заборони і заспокоюється.

Тільки в емоційному спокої можна обговорити ситуацію, пошукати нові рішення і про щось домовитися.

Злість – це нормально. Але в безпечній формі.

Злість – це нормальна людська емоція.

І якщо її забороняти чи приховувати – вона нікуди не подінеться, а лише накопичиться і потім від найменшої дрібниці вибухне.

І все ж, є неприйнятний спосіб вираження злості (наприклад, агресія та особисті образи) та прийнятний – зокрема, шляхом проговорення своєї емоції, пояснення її причин.

Злість відчуває будь-яка людина, коли її потреби не задовольняються, плани руйнуються, а межі порушуються.

Батьки – теж люди і цілком природно, що вони інколи відчувають і злість, і роздратування до дитини.

Погано, коли батьки перекладають відповідальність за своїе моції на дитину та звинувачують її у своїх негативних почуттях. Слова «Ти мене злиш, дратуєш, зводиш з розуму» – це звинувачення дитини.

Говорити про свої емоції батькам та педагогам варто у формі «я-повідомлень»: «Я злюсь», «Я серджусь», а не «Ти мене злиш», «Ти мене виводиш з себе» тощо. Тоді дитина вчиться розуміти та поважати почуття інших та не відчувати провини за емоції інших людей. А дорослі несуть відповідальність за свої емоції і на власному прикладі вчать цьому дітей.

image002.gif

image004.gif

image006.gif

Дитячий мозок формується поступово.


Знати, як функціонує дитячий мозок, потрібно, що бкраще розуміти, як з ним взаємодіяти.

Людський мозок за всю історію людства формувався поступово.

Найдавніша, найпримітивніша його частина, яка відповідає за наш інстинкт самозбереження – формувалася десь так 7,5-2,5 мільйонів року тому.

А наша «мисленнєва», раціональна частина, яка відповідає за конструктив, планування, діалог, мораль тощо – почала формуватися значноп ізніше, десь так 2,5-1,5 мільйонів років тому.

А той мозок, який ми маємо зараз, – відносно молодий, віннабув такого вигляд у всього лише 25 тисяч років тому.

Так само, як і в еволюції мозку Homosapiens – мозок дитини від народження не схожий на той, який має доросла людина. Емоцій там багато, а самоконтроль та мислення формуються аж до 25 років.

Тобто весь цей час ми, батьки, маємо справу саме з мозком дитини, який формується, тож не варто очікувати від нього нереальних речей, які він покищо не може робити фізично (а не робить «на зло»), але які вчиться робити поступово, за підтримки та на приклад і дорослих, звісно.

image008.gif


Дорослий мозок: свідома реакція на поведінку дитини й «автопілот».

Розберімося з мозком дорослої людини, щоб краще розуміти, як ми реагуємо на дитячу поведінку.

Так само, як і дитячий, наш мозок від народження містить базову, примітивну частину, яка відповідає за інстинкти, виживання, захист, основні емоції – «мозок ящірки» / «мозок рептилії» / лімбічна система, що формувалась у людства 7,5-2,5 мільйонів років тому. Це дуже сильна і дуже важлива частина мозку, саме вона швидко реагує на небезпеку і забезпечує наше виживання і нашого потомства. Іноді справді доречно гучно покликати дитину, швидко усунути небезпеку тощо.

Але в конфліктних ситуаціях ця частина мозку може зіграти злий жарт і замість того, щоб домовлятися й навчати – буде прагнути перемоги навіть ціною стосунків.

Але в людини дорослої є значна перевага – вже після 25 років ми маємо цілком сформовану «префронтальну кору» (що сформувалася в людства відносно недавно, 2,5-1,5 млн років тому), яка здатна контролювати й стишувати сильні емоції, здатна на конструктив і мислення; у дорослого вона вже є, а в дитини – лише формується. Саме тут – сила свідомого батьківства.

І все ж, мисленнєва частина мозку у конфліктних ситуаціях, буває, вмикається не одразу і не завжди. І деколи потрібні зусилля, аби спинитися і не вдарити чи не накричати (приборкати «ящірку»), і все ж цізусилля варті результату – щоб стосунки були збережені, а дитина справді засвоїла урок.

Чим більше сил мають батьки (не голодні, не втомлені, вирішують, а не приховують свої проблеми тощо) – тим легше контролювати автоматичну реакцію «ящірки» – «автопілот».

І чим частіше звертатися до свідомої частини мозку – тим все менше зусиль це потребуватиме, і тим більше шансів, що дитина теж на прикладі батьків буде застосовувати й розвивати свою «мисленнєву частину», і справді розуміти й виносити урок з ситуації без шкоди для стосунків із батьками.

image010.gif

 
  Створено в "Deep Vision"